Intel, Зарваниця і халява

01 листопада 2024

Автор:

У неділю, 16 квітня 2006 року, в нашому університеті успішно завершився тренінг в рамках програми “Intel@Навчання для майбутнього”. Усі викладачі, які брали участь у програмі успішно захистили свої проекти, завершивши програму, і отримали сертифікат всесвітньо відомої фірми.

Серед викладачів нашого факультету, які брали участь в означеному проекті, були: Шмигер Г.П., Маланюк П.М., Олексюк В.П., Скасків А.М., Маланюк Н.Б., Лещук С.О., Балик Н.Р. Зауважимо, що Н.Р.Балик включилася в програму уже на третій день, але успішно догнала тих, хто працював у програмі від початку.

На захист проектів учасників з Києва спеціально приїжджала координатор проекту від фірми Intel Тетяна Нанаєва.

 

 

 

 

 

 

Після успішного захисту господарі виявили бажання провести гостей (д.п.н., професора Морзе Н.В. та Нанаєву Т.В.) по цікавих місцях Тернопілля. Оскільки час не дозволяв побачити область під широким кутом, вирішили зупинити свою увагу на духовному центрі Зарваниця. Такому вибору сприяв і день, коли відбувалися означені події — Вербна неділя.

Разом з гостями у дорогу відправилися М.І.Гром’як, П.М.Маланюк, Н.Р.Балик. А потім було і захоплення духовним центром, і хресна дорога, і свята вода.

Прямо перед Зарваницьким храмом верба попала до рук Н.Р.Балик і вона пройшлася по спинах і декана, і шанованої професора, і топ-менеджера Intel з традиційним: „Не я б’ю, верба б’є. За тиждень Великдень”. Коли ще як не в цей день Надія Романівна могла побити декана? Він правда стійко переносив її тортури. Навіть стогону ніхто не почув з його вуст... Думаємо, що декан понабирав багато Святої води, щоб швидше загоювалися рани...

 

 

Усю дорогу назад обмінювалися враженнями, розповідали про те духовне піднесення, з яким повертаємося додому.

 

А далі було щось неймовірне...

Оскільки гості від ранку не мали нормальної змоги перекусити, а до поїзда гостей залишалося ще майже 3 години, вирішили заїхати у „Затишок”. Смачно і ґрунтовно повечерявши, відправили М.І.Гром’яка розраховуватися. І тут треба було бачити його очі, коли він вертався назад. Круглі, розгублені, можна сказати перелякані. Звичайно ми розуміли, що вечеря на п’ять чоловік, та ще й тих, хто востаннє лише нашвидкоруч снідав, повинна коштувати недешево. Тим більше в замовленні і порції форелі, чинахі, різні види млинців, цікаві салати і ... Але такого повернення декана ніхто не очікував. З нього мало не капав піт. Звичайно ми домовлялися скинути до купи всі свої ресурси, але відчувалося, що стався якийсь екстраординарний випадок. Декан ще до нас розгублено підходить, а ми уже нащупуємо свої банкоматні карточки...

 

А далі було щось неймовірне. Передаємо мовою оригіналу:

М.І.: Народ, я ще в житті на халяву не їв.

П.М., Н.Р.: Як це? Що сталося?

М.І.: Народ, ВИ не повірите. Ми стали 10 000-м відвідувачем „Затишку”(наше замовлення стало таким) і вони нам спрезентували наше замовлення безкоштовно. Це подарунок від закладу!

П.М. НЕ ВИДУМУЙ. Скільки заплатив?

М.І. Та справді. Сам не вірив, просив, хоч щось взяти. Не взяли ані копійки.

Усі не чекали, що таке могло бути, покликали офіціанта, адміністратора. Усе підтвердилося. А для гостей це було ще одне маленьке диво, яке сталося в Тернополі. Вони й так були вражені університетом, викладачами, їх здобутками, Тернополем, тернополянами. А тут така неочікувана жирна крапка, яка не була запланована у програмі перебування гостей.

І в думках кожен сказав: „Дякую, „Затишок”. Дякуємо Зарваниця. Це ти нас направила в потрібний час у потрібне місце”.

А при виході з „Затишку” ми із здивуванням побачили, що він працює лише до 21-00. І хоч жодного відвідувача у ньому уже не було, гостинні господарі і тут були на висоті і словом не промовивши до своїх іменинників, що час роботи закладу уже завершився. Добре, що момент відправки поїзда нас підганяв і ми не дуже зловживали гостинністю ...